Jump to content

Recommended Posts

Одним з пріоритетних напрямів розвитку туристичної індустрії в Україні неодмінно повинен бути замковий туризм, в основі якого використання об’єктів фортифікаційного зодчества. Тому питання розвитку замкового туризму та підвищення його привабливості на національному та міжнародному рівнях є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку і становлення туристичної галузі країни. Окреме місце у «замковому намисті» України посідають замки Закарпаття (12 замків) історія яких окреслена періодом Х-ХУІ ст., а зведення зумовлено необхідністю охорони знаменитого Соляного шляху – економічно значущого для Імперії, що вів до соляних копалень у районі нинішнього Солотвина). Саме для цього й було збудовано Вишківський замок та Хустський замок, знаменитий своєю містичною господинею – бабусею графа Дракули, та тим, що нібито за це був знищений блискавкою, яка потрапила у порохову вежу). Цікавим як у археологічному, та і у туристичному плані є Середнянський замок Тамплієрів, дослідження якого нещодавно виявили численні підземні приміщення. Туристичною візиткою Закарпаття є королівський Мукачівський замок «Паланок» (один із замкових див, збудованих на вершині базальтової гори, збережений і відреставрований). Щороку його відвідує понад 100 тис. туристів, яких приваблює середньовічна атмосфера замку, цікаві екскурсії, мистецькі виставки. Нещодавно відреставрована замкова церква (капличка), що стала родзинкою весільних турів, оскільки в замку відкрили відділення РАГСу. Проте, варто зазначити, що туристичний потенціал використовується неефективно, оскільки багато залів замку в занедбаному стані. Ще один королівський замок – Ужгородський – сьогодні є краєзнавчим музеєм, де постійно ведуться археологічні дослідження і трапляються справді унікальні експонати.

На території Закарпаття знаходяться будівлі і руїни дванадцятьох середньовічних замків:

  • Ужгородський (м. Ужгород) – ХI ст., нині музей.
  • Мукачівський (м. Мукачево) – ХI ст., нині музей.
  • Невицький (с. Невицьке Ужгородського району) – руїни, ХIII-ХVII ст.
  • Середнянський (с. Середнє Ужгородського району) – руїни, ХII-ХVIII ст.
  • Чинадіївський (смт. Чинадієво Мукачівського району) – паркова споруда,  ХV ст.
  • Бронецький (с. Бронька Іршавського району) – залишки, ХIII-ХIV ст.
  • Квасівський (с. Квасово Берегівського району) – руїни, ХII-ХVI ст.
  • Боржавський (с. Варієво Берегівського району) – залишки, ХI ХVII cт.
  • Королевський (смт. Королево Виноградівського району) – руїни, ХII-ХVII ст.
  • Виноградівський (м. Виноградів) – руїни, ХI-ХVI ст.
  • Хустський (м. Хуст) – руїни, ХI-ХVIII ст.
  • Вишківський (смт. Вишково Хустського району) – залишки, ХIII-ХIV ст.

У Закарпатті є кілька оригінальних лицарських замків – Квасівський та Бронецький замки (їх у так званий «період смут» збудували невідомі лицарі, які вели розбійницький спосіб життя і у стінах власного замку ховалися від переслідувань з боку держави та помсти з боку пограбованих. Тому знаходяться у важкодоступних місцях для масового туриста, потребують реставрації, проте будучи об’єктами інтересу з боку істориків та краєзнавців, приваблюють туристів-екстремалів, тому можуть бути включені до гірського туристичного маршруту). Прикладом для дослідження замкової архітектури є Невицький замок, який знаходиться у задовільному стані.

Іспанський стілець та французька кімната – не найстрашніші секрети закарпатських замків. Найбільш моторошними та цікавими для туристів є розповіді про привидів, які, за легендою, живуть і досі (це привид Бринди у Бронецькому замку, привид Білої Дівчини в Ужгородському замку, привид Поган-дівчини у Невицькому замку і привид Чинадіївського замку, де зараз розміщується арт-галерея).

Таким чином, результати проведеного аналізу фортифікаційної замкової спадщини Західної України, дає змогу впевнено зробити висновок про забезпеченість туризму замковим потенціалом, який відкриває багато нових можливостей для організації і успішної реалізації різних видів туризму історико-культурного, пізнавального, відпочинкового, релігійного, етнічного, виставково-експозиційного, тематичного (винно-дегустаційні тури, кінний туризм, фехтування та лицарські турніри. Фортеці, збудовані у різні епохи різними правителями, різними народами. Розкинуті у часі, але об’єднані спільною географією й призначенням — бути твердинями, здатними стояти на захисті життя, майна та інтересів свого володаря і його підданих, охороняти гористі володіння від вторгнення ворогів із заходу чи сходу, розділених Карпатським гірським хребтом. Перші захисні укріплення в нашому краї з’являються у бронзовому віці. Це були просто городища-гради, укріплені земляним валом. Найбільш завершену форму оборонної споруди мали замки ХІ-ХVІІ ст.

Але якщо замки необхідні були для ведення війн, то для спокійного світського життя відомі феодальні родини намагалися будувати більш спокійні й водночас грандіознізамки-палаци великих розмірів, з розмахом і розкішшю в інтер’єрі внутрішніх приміщень. Вони відрізнялися оригінальністю та різноманітністю архітектурних стилів зовнішнього оздоблення.

Сьогодні на території Закарпаття нараховується 1 замок-палац та 12 замків (збудовані у період Х-ХVІ ст). Виростали вони у місцях, якими просувалася лінія кордону Угорської імперії, яка через Карпати здіймалася до кордонів Галицько-Волинського князівства.

Нині закарпатські замки з сивою історією знайшли своє нове призначення: стали музеями, картинними галереями, туристичними родзинками краю, майданчиками для театральних постановок та музичних концертів, довкола них ведеться значна науково-дослідницька робота.

karpaty-zamku.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ужгородський замок 

Найстаріший хамок Закарпаття. Фортеця вперше згадується в 903 році. У 1312 р. угорський король Карл Роберт, із нової династії Анжу, дарує замок графам Другетам (1322-1691 рр). У XIII ст. була побудована замкова церква. В кін. XVII ст. рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, і Ужгородський замок переходить у володіння Міклоша Берчені. Новий господар перебудовує і зміцнює фортецю за планом французького інженера Лемера.

За часів визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр., один із загонів на чолі з Іваном Бецою у 1703 р. захопив Ужгород і оточив замок, але узяти його не зміг. Тільки у 1704 р. гарнізон замку залишив фортецю і відійшов до Польщі. У 1707 р. замок урочисто зустрічав послів Петра I на переговорах із представниками Ференца Ракоці. Після поразки повстання у 1711 р. Ужгородський замок перейшов в розпорядження австрійської корони. В цей час з палацу були вивезені до Відня всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекція коштовного посуду, зброя. Австрійська імператриця Марія-Терезія передала замок у 1775 р. Мукачевській Греко-католицькій єпархії, в цей період проведено незначну перебудову замку, в результаті якої був знищений лицарський зал.

Сьогодні Ужгородський замок працює як музей. Він потребує негайної реставрації, оскільки одна зі стін постійно зсувається.

Більше 1100 років тому був побудований Ужгородський замок, з якого почалася історія древнього міста Ужгород. Протягом століть Ужгородська твердиня була власністю угорської корони. У 1322 році король Карл-Роберт Анжу подарував її італійському роду графів Другетів, які понад 350  років володіли замком та були  господарями міста. Саме вони запросили італійських майстрів, які реконструювали укріплення за найновішими досягненнями фортифікаційного мистецтва. Наприкінці XVII ст. новий володар Ужгорода граф Берчені перетворив місто у важливий культурний та суспільно-політичний центр. Ці роки були справжнім розквітом замку. Впливові європейські діячі вирішували тут важливі державні питання і насолоджувались неповторною колекцією витворів мистецтва: 136 полотен, 600 акварелей, сім гобеленів тільки в кабінеті Берчені ... При графському дворі працював театр, була і своя театральна група. Поважних гостей розважав придворний ансамбль, портрети вельмож малював придворний художник. Навколо замкових стін розкинулись дивовижні парки з витонченими статуями та казковими фонтанами ...

З 1946 року в замку знаходиться Закарпатський краєзнавчий музей, а поряд – один з перших в Україні музеїв під відкритим небом (скансен). Тут зібрані старовинні селянські хати з різних куточків області, млин, кузня, пасіка, а також дерев’яний храм 1777 р

uzhgorodskuj.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Мукачівський замок

У трьох кілометрах від Галиш-Ловачки у південному напрямі, в передмісті Паланок, здіймається посеред рівнини самотній пагорб – Замкова гора, увінчана вежами колись могутнього і славетного середньовічного замку, який нині, перетворений на архітектурно-історичний пам’ятник.

Мукачевський замок набув нинішнього вигляду після корінної перебудови в кін. XVII – поч. XVIII стст., коли була закінчена забудова всіх чотирьох терас Замкової гори. Замок складається з трьохсамостійних частин – Верхнього, Середнього і Нижнього замку, розташованих на трьох терасах. На четвертій, самій нижній, терасі знаходилися вхідні ворота. Поряд із воротами височіла сторожова вежа, залишки якої можна бачити і сьогодні. Вежа була побудована на поч.XVII ст. посеред глибокого рову, через який у замок вів підйомний міст. Із підняттям моста ворог не тільки не мав можливості здолати глибокий рів, але піднятий міст зачиняв ще і сам вхід.

У 1685-1688 рр. гарнізон замку під керівництвом героїчної жінки, трансильванської княгині Ілони Зріні, витримав трирічну облогу австрійських імператорських військ. З представниками роду Ракоці пов’язані найкращі сторінки в історії Мукачевського замку.

Після поразки антигабсбурського руху угорських дворян 1703-1711 рр., яке очолював представник роду Ракоці Ференц II, замок переходить у володіння державної казни, і до першого поділу Польщі в 1772 р. залишається важливою військовою фортецею Австрійської монархії на її північно-східних кордонах.

Але після поділу Польщі в кін. XVIII ст., коли кордони Габсбургської монархії були відсунуті далі на схід, в Галіцію, Мукачевська фортеця втрачає своє стратегічне значення. В кін. XVIII ст. Мукачевський замок був перетворений на одну з найпохмуріших в’язниць Австрійської монархії. І лише через століття, у 1896 р., у зв’язку із святкуванням «Міленіуму», тисячоліття приходу угорських племен в Тисо-Дунайську низовину, в’язниця в Мукачевському замку була ліквідована.

Нині замок майже повністю відновлений, хоча реставраційні роботи все ще тривають. У дев’яти відреставрованих приміщеннях «Верхнього замку» розміщена експозиція філіалу Закарпатського обласного краєзнавчого музею, в якому на почесному місці висять портрети українських президентів, які в замку ніколи і не були, та немає солідної експозиції, присвяченої роду Ракоці, адже саме завдяки зусиллям і грошам князів Ракоці Мукачево має прекрасний середньовічний замок.

На загадкову пагорбі вулканічного походження височіє величний і славетний замок – ,,Паланок”. Історія древнього Мукачева сягає в глибину віків: залишки слов’янських поселень, знайдені археологами на території міста, датують VI-IX ст. Саме в цей період на Замковій горі виникають перші глинобитні укріплення, а згодом і дерев’яний замок. В ХІ ст. угорський король Ласло І Святий наказав збудувати тут кам’яне укріплення через загрозу кочівників зі сходу. І не помилився. Вже в 1086 році ,,Паланок” атакували половці. Згодом фортецю штурмувала армія монголів з ханом Батиєм. Постійна військова загроза спонукала до розбудови замку. Твердиню оточував водяний рів, були підйомні мости, земляний вал (8 м), з’явились бастіони. Протягом  15-16 ст. оборонна система фортеці зросла дo 14 веж, а у верхній частині виріс розкішний палац. Трансильванські князі династії Ракоці, що володіли замком з 1633 по 1711 рік, запросили сюди французьких інженерів-фортифікаторів, які перетворили ,,Паланок” на справді неприступну твердиню. Досить згадати облогу 1685-1688 років, коли невеличкий гарнізон Мукачівського замку, оточений цілою армією австрійців, героїчно оборонявся під командою прекрасної жінки, оспіваної в легендах правительки – Ілони Зріні. Австрійці взяли фортецю за допомогою хитрощів, а мужню княгиню силою відправили в монастир. У 1703 році ,.Паланок” стає оплотом національно-визвольної війни угорського народу – резиденцією лідера повстання графа Ференца ІІ Ракоці (сина Ілони Зріни). Тривала боротьба проти імперії Габсбургів закінчилась капітуляцією угорців у 1711 році, але твердиня стояла до останнього ...

Австрійці перетворили могутню фортецю у найбільшу імперську політичну в’язницю, що проіснувала до 1896 року. Після падіння Бастилії сюди відправляли інакомислячих зі всієї Європи. У ХІХ ст. Мукачівський замок став місцем, де впродовж трьох місяців зберігали найбільшу святиню Угорської держави – Корону Святого Штефана. Цю реліквію інколи називають символом минулого і сьогодення об’єднаної Європи. Нині ,,Паланок” є однією з найвизначніших в Україні пам’яток фортифікаційної архітектури. Для гостей тут працює цікавий музей з різноманітною експозицією, є замкова каплиця.

Одним з прославлених володарів Мукачівського замку був подільський князь Федір Корятович, який дістав ці землі від свого родича – угорського короля у 1396 році. Народ шанував доброго князя і обезсмертив його ім’я у багатьох легендах. В одній з них Федір Корятович рятує селян від кривавого розбійника Бринди. В іншій він обдурює самого чорта аби викопати у замку колодязь (глибина 85 м.). Та й дотепер люди вірять у магічну силу легендарного князя. Варто тільки взяти за палець його бронзову фігуру, що стоїть у замку, загадати бажання ... і воно неодмінно збудеться 

palanok_zamok.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Невицький замок

Недалеко від Ужгорода (12 км.), біля села Невицьке, на лівому березі Ужа, на високому відрозі гірського масиву Анталовецькоїгалявини на висоті 122 м (260 м над рівнем моря) височіє Невицький замок. Він виник як прикордонне укріплення Угорського королівства в кінці XIII ст., що контролювало вихід з Ужанськой долини і прикривало центр Ужанської жупи (Ужгород). У письмових джерелах вперше згадується на початку XIV ст. у зв’язку з війною короля династії Анжу, Карла Робертса, із бунтуючими магнатами. На той час Невицький замок знаходився у володінні королівського канцлера, палатину Аба Омодея, згодом учасника антикоролівського виступу магнатів. Після його поразки у 1317 р. замок був дарований королем Карлом I Робертом жупану Земпліна (Східна Словаччина) Петеру Пете (Петровичеві) за його допомогу в боротьбі проти Аба Омодея. Однак незабаром і новий власник Невицького замку виступив проти встановлення Карлом I Робертом твердої королівської влади в країні. Потерпів поразку в 1322 р. і втратив Невицький замок, який перейшов у володіння вірного прибічника короля Яна Другета. До початку XIV ст. споруди замку були дерев’яними, у зв’язку з чим Другети, які були знайомі з італійськими кам’яними замками, неодноразово добудовували і перебудовували Невицький замок. В результаті наважкодоступному вулканічному пагорбі виникла могутня готична замкова споруда.

Споруда кам’яного замку затягнулася на багато десятиліть. Закінчила її одна з представниць роду Другетів, що відрізнялася вельми крутою вдачею. За безмірну жорстокість народ прозвав її «Поган-дівча», тобто «Зла діва». З її ім’ям пов’язана одна з народних легенд про доброго короля Матяша, який, згідно іншій легенді, народився в сусідньому селі Оріховці.

Невицький замок був зруйнований військами трансільванського князя Дьєрдя Ракоці II у 1644 р. Частково реставрувався в кінці XIX ст., коли Невицьке стало місцем відпочинку ужгородців. Біля замку був засаджений сад екзотичних дерев і кущів, розарій з басейном і фонтанами. У 1880 р. в саду був встановлений пам’ятник біологові Карлу Вагнеру, одному з перших дослідників карпатських лісів. Але потім вибухнула Перша світова війна і Невицький замок прийшов в запустіння. Знову частково його реставрувало в 20-х рр. товариство чехословацьких туристів. У 80-х рр. ХХ ст. на території замку (у його внутрішньому дворику) велися археологічні розкопки, планувалася його часткова реставрація і консервація. Однак ці роботи були відкладені на невизначений час.

Розташування та околиці
Невицький замок зруйнований замок в Ужгородському районі Закарпатської області. Він знаходиться на відстані 12 км. від Ужгорода, поблизу с. Невицьке Кам’яниця на лівому березі р. Уж, на вершині вулканічного походження, на висот 260 м над рівнем моря. Стоїть на горі, що омивається гірським струмком Вайда.
Підйом у гору досить крутий, але захоплюючий: іти доводиться по закрученій стежц через негустий ліс. Підйом займає десь хвилин сорок.
Серпантином піднімається до замку дорога, виводячи спочатку до будівлі санаторію радянських часів та парку «Сад Вагнера» (закладений Ужанською лісовою управою в 1879 р.). Тоді ж було споруджено й фонтан із природним тиском води, який д дотепер і дивує взимку своїми незамерзаючими струменями.
Ім’я своє парк отримав на честь відомого угорського садовода Карла Вагнера, скульптура якого колись прикрашала оглядовий майданчик у парку.
Ще кілька десятків метрів від фонтану — і перед очима відкривається панорама середньовічного замку. Зараз на його території тривають реставраційні роботи, які завершаться в 2015 р., але це майже не перешкоджає відвідинам фортеці. Вхід на руїни Невицького замку вільний.
Якщо у вас немає свого транспорту, до розвалин Невицького замку можна добиратися з Ужгорода (з площі Корятовича) маршруткою № 115. Виходити в такому разі потрібно не в Невицькому, а в наступному селі Кам’яниця.
За стратегічними мірками Невицький замок розташовувався дуже вдало, бо саме в цьому місці, де вузька долина Ужа починає розширюватися, можна успішно контролювати шлях, який проходив на Ужоцький перевал. Відповідні природні умови, поповнені продуманими антропогенними змінами рельєфу, зробили це місце придатним для будівництва фортифікаційних споруд.

Невіцький  стовп
Якщо підходити із заходу до підніжжя гори, на якій знаходяться руїни Невицького замку, натикаєшся на витвір природи, що на табличці біля нього сухо описаний як “стовп із вулканічного туфу”. А легенди називають його як “дітородний”, “невіцький (невістський) стовп”. І дійсно, він схожий на чоловічий дітородний орган велета, що горілиць розпростерся на схил гори. Історія цієї легенди губиться далеко в неоліті, коли в цій долині з’явилися перші люди і залишили сліди своїх поселень. Мабуть, цей стовп був об’єктом поклоніння жінок (невісток), які хотіли мати дітей. І дійсно, сила цього стовпа, мабуть, могутня, якщо на його верхівці в центрі росте карликове деревце. Росте і не гине. Хоча цей стовп камінний, і не може там бути ні поживи, ні вологи для його життя, а воно живе. А на верхівці гори, де потім був побудований Невицький замок, мабуть, було капище, де древні люди поклонялися своїм богам. Але це тільки легенда, не підкріплена історичними фактами.

Зі стін зруйнованої фортеці – Невицького замку відкривається чудесна панорама Ужанської долини. Панорама долини річки Уж, де та виривається з гірської ущелини на простори Придунайсько низини. В північному, північно-східному, східному та південному напрямках погляд впирається в ліс. А ось у північно-західному напрямку відкривається панорама с. Кам’яниця, а вдалин видно верхівку церкви с. Кам’яницька Гута на фоні одного з відрогів Вулканічних Карпат. У західному напрямку відкривається панорама на дериваційний канал, що тягнеться до м. Ужгорода і там знову вливається в р.Уж. А в південно-західному напрямку відкривається панорама на с. Невицьке, р. Уж, далі с. Оноківці, а на горизонті в тумані м. Ужгород.

Біля підніжжя є цікавинка: незвичної форми гребля (1930-ті) на Ужі. Саме від неї починається 10-кілометровий дериваційний канал «Невицьке-Ужгород», на якому зведено дві міні-ГЕС. Одна на півночі с. Оноківці, друга – в м. Ужгороді при впаданні каналу в р. Уж. Дериваційний канал має рівень вищий від рівня долини, тому він обвалований із двох боків дамбою по всій своїй довжині. Довжина каналу понад дев’ять кілометрів. Гребля довгий час була улюбленим місцем літнього відпочинку ужгородців. Кажуть, тут водиться форель. Форель — риба капризна, любить лише чисту, насичену киснем воду. Трохи далі з гірського провалля з шумом виривається гірський потік Кевелев.

Історія  замку
Замок вперше згадується на початку XIV ст. як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. В XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев’яного замку кам’яний. У 1644 р. під час релігійних воєн трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці зруйнував замок.
Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництв було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням рол гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.
У березні 1241 року монголо-татари увірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували укріплення в Невицькому. У другій половин XIII століття його знову відновили. В 1279 році угорський король Ласло IV (1274 — 1290) передав усі володіння комітату Унг і його управління трансільванському воєводі Фінті з роду Обо. Після його смерті господарем Ужанщини і Невицького замку став його брат Омодей, який володів замком до 1311 р. В Угорському королівстві почалась епоха міжусобиць, боротьби магнатів за королівський престол. Омодей і його сини брали в ній активну участь. Невицьку фортецю, що була місцем перебування жупана та його помічників, укріплюють. Саме на межі XIII — XIV століть на місці круглої башти будується новий чотирикутний донжон, а біля нього колодязь для збору дощової води завглибшки 4,5 м.
На Ужанщині був спокій, поки жив старий Омодей — вірний прихильник Карла Роберта з династії Анжу, котрий у впертій боротьбі завоював угорський королівський престол (1301—1343). Але, коли в 1311 році повсталі кошицькі селяни вбили Омодея, Карл Роберт вирішив зламати владу роду Обо в Північно-Східній Угорщині. Проте замок у Невицькому й надалі залишився в руках Омодеїв. У 1317 році Ласло, син Омодея, знову повстав проти королівської влади, але зазнав поразки. Невицький замок штурмом взяли королівські війська.
Нова епоха в історії замку розпочинається в 1328 році, коли Карл Роберт передає його спочатку в тимчасове, а з 1333-го в постійне володіння князів Другетів. Дарчу грамоту Другетам у 1343 році підтверджує новий угорський король Людовік Великий. Із того часу й аж до моменту загибелі фортеці в середині XVII століття саме вони володіли замком.
До середини XV століття Невицький замок тільки номінально вважався центром домінії — володінь Другетів на Ужанщині. Тут вони тримали лише власного каштеляна. Ситуація змінилася, коли в 1440 році в Угорщині розпочалася громадянська війна, і Другети знов стали помітними фігурами в політичному житті країни. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.
Перебудова була викликана суворою необхідністю, адже археологи знаходять в об’єктах середини XV століття величезні кам’яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Поширення вогнепальної зброї вимагало додаткового зміцнення замкових стін, у першу чергу зі східної, найбільш доступної сторони, та побудови додаткової лінії укріплень. Для меншо вразливості від вогнепальної зброї зовнішня кам’яна стінка була зроблена нижчою. Додаткові ускладнення для наступаючого ворога створювала висунута на південь триповерхова вежа, що була з’єднана з центральним замковим двориком двоповерховою критою галереєю довжиною 35 м. Бійниці південної башти та галере контролювали через дерев’яний міст, який був перекинутий через рів перед другою захисною лінією і вів у другий замковий дворик.
Археолого-архітектурні дослідження вказують, — говорить провідний вчений Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету, професор, доктор історичних наук Едуард Балагурі, — що десь на зламі XV — XVI столітть замок набуває сучасного вигляду. Дослідженнями вдалося також установити, що зі східної сторони існувала і третя захисна лінія, яка складалася з валів та дерев’яно-глиняних конструкцій. Вали замикали трапецієвидний простір із двома напівкруглими бастіонами. Залишки цих валів добре простежуються і тепер. Між другою та третьою захисними лініями снував невеличкий посад (0,7 га), де проживало і працювало ремісниче населення, яке обслуговувало володарів замку (гончарі, ковалі тощо). В разі штурму замку населення ховалося за надійними замковими мурами. Звичайні підрахунки вказують, що кількість замкових захисників разом із населенням палісаду могла сягати понад півтисячі осіб… Але замок не був непохитною цитаделлю і часто переходив з рук в руки, особливо в кінці XVI — на початку XVII століття, коли між Другетами почалися родинні чвари. Відомо, що у 80-х роках XVI століття королівські війська, вибивши із замку Гашпара Другета, допомогли заволодіти ним Дьордю II Другету.
Початок XIV ст. в Угорщині, Словаччині і Закарпатті ознаменувався феодальними міжусобицями боротьбою за королівську владу. Повстанці, захопивши Невицький замок, перетворили його на свій оплот. Повстання, незважаючи на велику хоробрість повстанців, було придушено, і Невицький замок пав у 1322 р. Замок вперто не піддається руйнівним силам часу. Стіни його збереглись до висоти двох, а навіть трьох поверхів. Над ними велично стримить висока чотиригранна кам’яна башта. Одна із легенд говорить, що стіни мають таку міцність, тому що Погана Діва наказала домішувати у розчин молоко і яйця, що викликало великий голод. Після придушеного повстання, яке згадувалося раніше, замок був подарований графам Другетам, рід яких володів три з половиною століття Ужгородом і всією Ужанською долиною. За деякими даними в середині XVII ст. замок був зруйнований трансільванським князем Дьєрдєм Ракоці II.
Минали роки і сторіччя. В гордій самотності стояв овіяний легендами замок. А навколо нього йшло своїм руслом життя. Дійшовши до наших часів, замок змінився невпізнанно. Насамперед він був реставрований, були збудовані мости й асфальтована доріжка, що веде майже під самий замок.

nevuckuj_zamok_small.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Середнянський замок

У старовинному селі Середньому знаходиться єдиний замок у краї, в якому збереглися риси романського стилю. Розташований Середнянськийзамок в рівнинній частині Закарпаття, в той час, як решта всіх замків височіють на вулканічних пагорбах або скальних залишках карпатського передгір’я. Замок, розташований на південно-західній околиці Середнього, був побудований в ХII ст. войовничим чернечим орденом тамплієрів. Потім замок переходить у володіння ченців ордена св. Павла. Але вже декілька років опісля за володіння замком і багатою домінією борються два феодальні клани – Другети і Палочі. У сторічній тяжбі перемогли Палочі, але їм вже не було призначено довге володіння замком. У 1526 р. в битві біля Могача загинув останній представник роду Палочі по чоловічій лінії. Середнянський замок перейшов у володіння роду Добо. З цього роду найбільшу популярність здобув Іштван Добо, що очолив героїчну оборону фортеці Егер у 1553 р., де купка героїв під його командуванням (всього 1935 воїнів) 38 днів стримувала натиск 120-тисячної турецької армії. Переказ про нього говорить, що саме в замку в Середньому він лікував рани, отримані під час оборони Егера, і силами полонених турків відремонтував і укріпив замок. У XVII-XVIII ст. Середнянськийзамок ще не один раз змінював своїх власників. На жаль, нові власники ремонтні роботи в замку практично не проводили, оскільки архаїчна непривітна кам’яна громада вже не відповідала життєвому стилю дворян XVIII ст. Чутливий удар замку був нанесений під час антигабсбургського руху угорських дворян під керівництвом Ференца II Ракоці у 1703-1711 рр., після чого замок більше не відбудовувався. Зовнішні захисні стіни замку місцеві селяни розібрали для своїх будівельних потреб, захисні вали давним-давно обпливли, заросли очеретом рови, але і у такому вигляді Середнянський замок манить до себе шанувальників середньовічної старовини.

Біля селища Середнє знаходяться руїни одного з найзагадковіших замків Закарпаття. За легендою, його побудували у 12 столітті лицарі-ченці могутнього Ордену тамплієрів. Твердиню зруйнували на початку 18 ст. під час повстання Ференца ІІ Ракоці, але міфічні тамплієри та їх заховані  скарби і нині не дають спокою багатьом допитливим дослідникам і мандрівникам. Достовірно відомо, що у XVI ст. замок належав славетному роду Добо. Національний герой Угорщини Іштван Добо прославився героїчною обороною  замку Егер від турків. У 1552 році він очолив 1935 воїнів, які вистояли проти 120-тисячної армії Османської імперії. Після цієї відважної перемоги імператор Австро-Угорщини Фердінанд подарував Іштвану Добо тисячі полонених турків і середнянські землі. Турки відреставрували Середнянський замок, видовбали в скелі майже 5 км тунелю. Місцеві жителі переказують, що копали підземелля доти, доки не помер останній полонений. Можливо, саме тому їх дотепер називають турецькими. Підвалини і нині заповнені бочками з божественним напоєм і занесені ЮНЕСКО в десятку кращих винних підвалів Європи.

 

Гостям пропонується цікава екскурсія з дегустацією кращих середнянських марочних і десертних вин.

 

seredne_zamok.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Чинадіївський замок

У 12 кілометрах на схід від Мукачева, там, де гори усе ближче підходять до річки Латориця, розташоване селище Чинадійово. Його історія тісно пов’язана з історією Мукачева. У письмових джерелах село Чинадійово вперше згадується від 1214 р. як Сент-Міклош. Ця угорська назва фігурує в офіційних документах аж до 1944 р. У 1264 р. король Іштван V дарує село Сент-Міклош магістру Аладару, королівському уповноваженому у справах до галицкого князя. Наприкінці XIV ст., у 1387 р., Сент-Міклошська домінія переходить у володіння магната Переньї. А в XV ст. у селі будується замок власника домінії, що зберігся до наших днів. Він створений на кшталт більш древніх романських феодальних твердинь.

Коли домінія переходила до нового власника, мінявся й власник замку. У 1574 р. Сент-Міклошську домінію купив Михайло Телегді за 22 тисячі форинтів. А в 1610 р. замок хотів купити Іштван Н’ярі. З відповідним клопотанням він звернувся до короля, заявивши, що готовий сплатити 7 тисяч форинтів. Але чекати рішення купівлі він змушений був цілих 15 років! А ще через 15 років на одній зі стін замка з’явився герб, зроблений уже на замовлення родини Лоньої. У 1657 р. замок був значно пошкоджений польськими військами князя Любомирського, що змусило його власників провести ґрунтовні відбудовні роботи. Але з часом замок поступово втрачає своє стратегічне значення.
У лютому 1682 року відбулася зустріч Ілони Зріні з графом Імре Текелі.

Кохання чарівної княгині до молодого короля куруців стало головною подією, за якою пильно спостерігала уся західноєвропейська знать.
На початку XVIII в. спорудження перестало відповідати своєму первісному призначенню. Правда, під час антигабсбурзької війни 1703-1711 р. замок ще послужив повстанцям – сюди відступив вождь цього руху Ференц II Ракоці після поразки повсталих від австрійських військ під Мукачевом 27 червня 1703 р.

Після закінчення останньої антигабсбурзької війни, Мукачівсько-Сент-Міклошська домінія (в 1612 р. у результаті об’єднання Сент-Міклошської і Мукачівської доміній була утворена одна – Мукачівсько-Сент-Міклошська) переходить у володіння австрійського імператора. У 1728 р. імператор Карл VI дарує Мукачівсько-Сент-Міклошську домінію, а разом з нею і село Сент-Міклош архієпископу Шенборну, рід якого володів домінією майже два століття.

Громадське об’єднання «Калган-А», до складу якого входять художники і краєзнавці, взяло на себе зобов’язання зберегти цей важливий пам’ятник архітектури й історії XV століття. Він міг би стати культурно-мистецьким і туристичним центром Мукачівського району, де вже знаходиться історико-краєзнавчий музей, концертний і конференц-зали, картинна галерея, зал для шлюбних церемоній. Зараз тут ще тривають реставраційні роботи, які проводить орендар замку, художник Йосип Бартош.
 

cropped-З11.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Виноградівський замок Канків

У ХI ст. тут стояло укріплення, яке пізніше в ХII-ХIII ст. угорські королі звели до статусу королівського замку Канків (прізвище одного із власників замку в ХIII ст.). У 1399 р. угорський король Жігмунд I дарує фортецю барону П. Перені, який відзначився у битві з турками 1396 р. На місці дерев'яного укріплення новий господар зводить кам’яну фортецю, яка повинна була ,,зміцнити могутність держави, забезпечити мир і спокій для дворян, щоб вони могли жити без страху”. У ХV столітті барон Перені передає фортецю ченцям-францисканцям, які перетворюють його в монастир.
Через століття в 1556 р. в період реформації один з нащадків барона Перені стає протестантом і виганяє католицьких монахів зі своїх володінь. Проти Перені виступив загін королівських військ Австрійської імперії і під час штурму замок був зруйнований.

Стародавнє місто Виноградово (Севлюш) розкинулося на рівнині, на західній стороні, біля підніжжя Чорної гори.На одному із скелястих уступів Чорної гори видно розвалини стародавнього замку.Про його історію відомо небагато, досить скупі дані. Замок уперше згадується в угорській хроніці Аноніма у зв’язку з приходом угорців в Тисо-Дунайську низовину. Замок мав форму чотирикутника (46,9 x 44,8 м) з масивними квадратними вежами по кутах, мав велику в’їздну браму. П’ята башта знаходилась над брамою. У середині замку місцями де-не-де видно фрагменти проміжних стін. Традиційна легенда будь-якої фортеці у Виноградові все ж має під собою деяке підґрунтя: принаймні, хід на довжину 12 метрів було знайдено – а далі наказано його засипати глиною. До нашого часу споруда дійшла тільки в виді руїн, її руйнування продовжується і дотепер, в тому числі місцевими мешканцями. Збереглись лише два фрагменти замку, звідусіль оточені присадибними ділянками та виноградниками. Людська недбалість про історичне минуле свого народу, розкрадала потроху стіни замку. Якщо піднятись до замку, який височить над містом, то й сьогодні можна оцінити міць його мурів, що залишилися лише фрагментами. Є кілька шматків стін із бійницями. Найкраще збереглися стіни та монументальний фундамент каплиці. Вочевидь, на її місті колись була вежа.

Сьогодні залишки Канкова мають статус національного пам’ятника архітектури. Археологи, очолювані відомим знавцем і дослідником Закарпаття паном Котигорошко, зробили рекомендації, що руїнам треба надати статус археологічної пам’ятки, бо досліджувати тут є що – сміло можна прогнозувати чимало історичних відкриттів та сенсацій.  Зруйнований був замок в останній третині XVI ст. за наказом австрійської імператорської влади, що боролася з угорським дворянством.

 

vunogradiv_zamok.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Бронецький замок

Найменш відомий серед усіх замків Закарпаття. Перша згадка про  фортецю відноситься до 1273 року. В грамоті угорського короля Ласло IV сказано, що замок був відібраний у ворогів його батька Іштвана V. Останні письмові відомості, які знайдені на сучасному етапі про Бронецький замок, це згадка у грамоті останнього Арпадовича — угорського короля Ендре ІІІ. Конкретних даних про загибель замку немає.

Бронька – село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Боржави, за 28 км від районного центру (Іршави). Перша згадка про село є в писемних джерелах 1454 року. Але ще з другої половини ХІІІ століття тут існував феодальний замок. Коли і хто його побудував, невідомо, занадто мало для цього письмових джерел. Бронецький замок – найменш відомий серед усіх замків Закарпаття. Перша згадка про фортецю стосується 1273 р. В грамоті угорського короля Ласло ІV сказано, що замок був відібраний у ворогів його батька Іштвана V. Останні письмові відомості, які знайдені на сучасному етапі про Бронецький замок – це згадка у грамоті останього Арпадовича – угорського короля Ендре ІІІ. Залишки бронецького замку збереглися до цього часу.

 

broneckuj_zamok_small.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Квасівський замок

Квасівський замок –  типовий лицарський замок. Фортеця контролювала сухопутний ,,соляний” шлях і вихід із Боржавської долини. У ХVI ст. власник замку Павло Мотузнаї неодноразово грабував місцевих селян і феодалів. Тому угорський дворянський сейм у 1565 р. постановив зруйнувати замок, а майно власника конфіскувати на користь держави. Взимку австрійські війська оточили замок і розпочали штурм. Але виявилось, що власник фортеці разом зі своїм військом втік заздалегідь. Фортеця була пограбована, а в кінці підпалена, після чого більше не відновлювалася.

Біля моста через Боржаву, повернувши наліво, можна потрапити в село Квасово. У чотирьох кілометрах від шосе на березі річки Боржави височіють руїни стародавнього замку. Цей замок виник в XII–XIII ст. Це був типовий рицарський замок епохи середньовіччя. Він знаходився на торговельному шляху з Марамороша в Задунав’є, за іншими даними, контролював сухопутний соляний шлях і вихід із Боржавської долини. Знаходиться в с.Квасово Берегівського району Закарпатської області на скелі, висота якої з боку р. Боржави досягає 15 м. З заходу обмежений глибоким ровом.

Пам’ятка містобудування та архітектури України національного значення, він також є раннім зразком кам’яного середньовічного оборонного зодчества Європи

kvasovo_zamok.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Боржавський замок

Спочатку був дерев’яний замок Боршо, в якому жили підлеглі болгарського князя Салана. В 903 році, після трьохденної окупації, ним заволоділи угорські племена. Пізніше на місці дерев’яної фортеці була побудована кам’яна фортеця. Після татаро-монгольського нападу на Західну Європу в 1241-1243 рр. фортеця почала занепадати. Під час турецьких нападів на Закарпаття у 1566 році її було повністю зруйновано.

Вари – село, центр сільської Ради, розташоване при впадінні ріки Боржави в Тису, за 11 км на південь від Берегового. На території села виявлено залишки старослов’янського городища ІХ-ХІ стст (захисні вали). За твердженням угорського літописця Аноніма, на місці Варів ще до приходу угорців був дерев’яний замок Боршо, в якому проживали підлеглі східнослов’янського князя Салана. У 826 р. після триденної облоги замком оволоділи угорці. Після татарської навали 1241р. замок став занепадати. Коли він був зруйнований, невідомо. Можливо, під час міжусобиць після смерті останнього представника династії Арпадів, на початку ХІV ст. Його залишки, невелика вежа і часовня, були зруйновані польськими військами у 1657 році.
Боржавський замок – одна з найдавніших твердинь краю. Лише купа руїн та рови навколо них на околиці села Вари в долині Боржави, зберігають про нього пам’ять вже понад тисячу років. Вари – село, розташоване при впадінні ріки Боржави в Тису, за 11 км на південь від Берегового.
На території села виявлено залишки старослов’янського городища ІХ-ХІ стст (захисні вали). Воно складалося з 2-х частин – укріпленого граду і примикаючого до нього з південно-заходу неукріпленого посаду. Укріплення граду охоплювали трикутну майданчик розміром 120х110 метрів. Штучні укріплення були представлені ровом, валом і, ймовірно, дерев’яними укріпленнями у верхній кромці валу. За твердженням угорського літописця Аноніма, на місці Варів ще до приходу угорців був дерев’яний замок Боршо, в якому проживали підлеглі східнослов’янського князя Салана. У 826 р. після триденної облоги замком оволоділи угорці. Пізніше на цьому місці була побудована угорськими королями кам’яна фортеця. Вона зазнала сильного плюндрування під час татаро-монгольської навали на західну Європу у 1241-1243 рр. й остаточно була зруйнована у 1566 році під час одного з завойовницьких турецьких рейдів на Закарпатті. Його залишки, невелика вежа і каплиця, були зруйновані польськими військами у 1657 році. В 18-19 ст руїни продовжували розтягувати місцеві жителі на будівельний матеріал.
Зараз збереглися 4-метрові вали Боржавського городища, а на місці замку знаходиться цвинтар (залишилися рідкісні надгробні плити). У південно-східній частині замчища зберігся глибокий розріз шириною близько 10 метрів, який відомий серед місцевого населення під назвою «залізні ворота». Західна частина поселення частково знищена новим руслом річки Боржави. У центрі Вар розташований мурований однонефний реформаторський костел (XIV ст.). Дерев”яна галерея з башточками XVI ст. Барочне завершення купола вежі з”явилося у XVIII ст. Фасад базиліки прикрашає меморіальна дошка на згадку про події 1703-11 рр. Артефакт радянських часів – бетонний стовп з написом, що повідомляє нам, що тут знаходиться Пам’ятник археології

borzavskij_zamok.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Королевський замок

На місці старого слов’янського міста угорський король Іштван V  наказав побудувати королевський мисливський будинок, де в другій половині ХІІІ ст. Бейла IV заклав кам’яний замок для зміцнення кордонів країни. В 1405 році замок було передано родині Перені. Після антигабсбурзької змови, в якому приймала участь родина Перені, за наказом імператора Леопольда І замок було зруйновано.

На даний час залишилися лише частини стін. На одній із них – табличка з назвою замку. Замок добре помітний здалеку, оскільки знаходиться на височині на берегах р. Тиса. Замок розташований недалеко від м. Виноградів. На вершину замкової гори піднятися доволі складно – дуже круті схили. З вершини відкривається вигляд на долину Тису, Чорну Гору. Біля замку знаходиться дерев’яна церква.

Королево є одним з найбільших сел краю, яке розташоване в живописній улоговині біля виходу річки Тіси на рівнину, оточену вершинами древніх згаслих вулканів (Чорна гора, Фрасіно). У XII ст. угорський король, що часто приїжджав у ці краї на полювання, велів побудувати на самотньому пагорбі domus regalis, як пишеться у стародавній грамоті. Це був зовсім не замок і не укріплення, а просто дерев’яний будиночок. Поступово з невеликого укріплення на «соляному шляху» він перетворюється на могутню феодальну резиденцію.

Замок був зруйнований за наказом імператора Леопольда I після чергової антигабсбурзької змови під керівництвом хорватського бана Зрінського (Зріні), хоча участь у змові Перені доведено не було.

 

korolevo_zamok.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Хустський замок

У 1191 р. угорські королі закінчили будувати фортецю, яка споруджувалася понад сто років. У 1242 р. біля замку відбулася битва з монголо-татарами, внаслідок чого фортеця була знищена. У 1511 р. замок стає власністю барона Габора Перені, а після 1526 р. перейшов у власність Трансільванського князівства. За замок у ХVI ст. неодноразово велася боротьба між Австрійською імперією і Трансільванією. У 1661-1662 рр. фортецю постійно штурмувало турецьке військо. Під час визвольної війни 1703-1711 рр. гарнізон замку приєднався до повстанців, очолюваних Ференцом II Ракоці. У 1766 р. під час великої грози над Хустом блискавка влучила в порохову вежу замку і запалила її, під чого значна частина фортеці згоріла.

Письмових джерел про виникнення Хустського замку не збереглося, проте припускається, що він заснований угорськими королями у XIII ст. як прикордонне укріплення, що контролювало до того ж т.з. «соляний шлях» (вивіз солі із Солотвинських копален).У період монголо-татарської навали замок вже існував. Після відходу орд Батия угорські королі запрошують у край німецьких й інших колоністів. Заселення йде досить швидко, бо вже у 1303 р. створена була нова адміністративна одиниця – Мараморошський комітат, а Хустський замок стає його головним укріпленням і фактично адміністративним центром. Хустський замок традиційно знаходився у володінні короля і передавався королівським васалам тільки під заставу як тимчасове володіння. Після битви біля Могача (1526) і розпаду Угорського королівства Хустський замок знаходився уволодінні одного з претендентів на угорську корону, трасильванського князя Яноша Запольяї. Після його смерті (1540) перейшов у володіння короля Фердинанда I Габсбурга. По його вказівці Хустський замок, як опорна фортеця на східних кордонах монархії Габсбургов, був перебудований і укріплений. Під час війни трансильванського князя Яноша Жигмонда і короля Фердинанда (1556-1557) Хустський замок унаслідок бездіяльності австрійських генералів був захоплений Яношем Жигмондом. Після його смерті (1571) перейшов у володіння нового князя Трансильванії Стефана Баторі. Із обранням його на польський королівський трон (1575) замок став володінням його брата, новообраного князя Трансильванії Кріштофа Баторі (1576-1584). Його син, Жигмонд Баторі, перейшов у католицтво, став на сторону Габсбургів і у 1598 р. передав Трансильванію і Хустськийзамок під владу імператора Рудольфа II. Управителем Трансильванії імператор призначив генерала Георга Баста, що зайнявся замість утворення тут системи державного управління новими володіннями, їх посиленим грабежем. Своїм опорним пунктом і складом награбованого Г.Баст зробив Хустський замок. Обурені трансильванські дворяни і дрібна шляхта обрали князем Трансильванії Іштвана Бочкая, що став ватажком одного з найпотужніших антигабсбурзьких рухів (1604-1606). Хустський замок не витримав облоги військ І.Бочкая, генерал Г.Баст таємно біг з частиною награбованого. І.Бочкай передав замок і третину соляних копален Марамороша за 4 тис. золотих форинтів графові Валентину Другету. Після смерті Бочкая його спадкоємці (Д.Ракоці, Г.Баторі) підтвердили цю угоду, але Г.Баторі зажадав від В.Другета додатково ще 30 тис.форинтів.

У період правління в Трансильванії Габора Бетлена (1612-1629) в результаті його успішних воєн проти Габсбургів до складу князівства входили і підкарпатські комітати Берег, Угоча, Мараморош. Хустський замок Г.Бетлен передав своєму братові Іштвану (1617) за 20 тис.форинтів. У його володінні замок знаходився і в період правління на трансильванському троні Дьєрдя I Ракоці (1631-1648).

Смутний час переживав Мараморош і його головна фортеця Хуст в кін.50-х – поч.60-х рр. XVII ст. Трансильванський князь Дьєрдь II Ракоці (1648-1660) вступив у складну дипломатичну і військову комбінацію в Східній Європі, плануючи зрештою зайняти польський королівський трон, забувши при цьому про своє положення васала турецького султана. За угодою із Швецією, Росією і українським гетьманом Богданом Хмельницьким у Вежа замку1657 р. вирушив проти Польщі, але потерпів поразку. В кін. XVII ст. із підпорядкуванням Трасильванського князівства Габсбургам в Хустськом замку був розміщений австрійський гарнізон, з вини солдатів якого відбувся вибух пороху і пожежа, що знищила частину верхнього замку. Його ремонт затягнувся до поч. XVIII ст. У цей час розпочалася остання антигабсбурська війна (1703-1711) під керівництвом Ференца II Ракоці. Смертельний удар замку завдала гроза над Хустом у ніч на 3 липня 1766 року. Блискавка потрапила у порохову вежу, від вибуху якої почалася катастрофічна пожежа, що знищила практично всі замкові споруди. Місцева влада відновлювати замок навіть не намагалася.

У 1773 р. імператриця Марія-Терезія прислала сюди з інспекцією свого сина, майбутнього імператора Йосифа II. Він констатував неможливість відновлення замку як військового укріплення. У 1798 р. чергова гроза звалила вежу в південно-східній частині замку, після чого міська влада перетворила його руїни в каменоломню, звідки брали будівельний матеріал для зведення католицького храму і інших міських споруд.
Сьогодні Хустський замок є тільки романтичними руїнами. У верхньому замку важко навіть вгадати контури минулих споруд. Кущі, що шалено розрослися, і дерева всередині замку своїм корінням розривають його стіни. Але все ще грізно височіють уламки килеподібної вежі зі східного боку, могутня арка воріт зустрічає відвідувачів біля входу в замок

chust_zamok.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вишківський замок

Перші письмові згадки про Вишкове і фортецю відносять до кінця ХІІІ ст. Угорський король Ладислав (Ласло) ІV подарував маєток феодалам – братам Мікові і Штефану Чепанам з роду Гунт-Пазмань. Там, на горі Варгеді (Замкова гора), укріплюючи свої володіння, на висоті 600 метрів, вони побудували у 1281 р. земляну фортецю. Вона виконувала роль охорони водного шляху по Тисі, по якому надходила із солотвинських солекопалень кам'яна сіль.

Вишкове – село, центр Вишківської сільської Ради Хустського району, розташоване на лівому березі Тиси, за 25 км від районного центру.
Перші письмові згадки про Вишкове і фортецю відносяться до кінця ХІІІст. Угорський король Ладислав (Ласло) ІV подарував маєток феодалам – братам Мікові і Штефанові Чепанам з роду Гунт-Пазмань. Там, на горі Варгеді (Замкова гора) , укріплюючи свої володіння, на висоті 600 метрів, вони побудували у 1281 р. земляну фортецю. Вона виконувала роль охорони водного шляху по Тисі, по якому йшла із солотвинських солекопалень кам’яна сіль. Згодом функції контролю шляхів і оборони соляних копалень перейшли до фортеці м.Хуста.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Замко Шенборнів “Берегвар” у Чинадієво

Збудований в декількох кілометрах від Сваляви австрійським графом Шенборн, власником Мукачевської домінії у XVIII-ХХ стст., в урочищі Берегвар недалеко від Чинадієва. У селищі Карпати (Берегвар) між м. Мукачево та Свалява знаходиться мисливський замок Шенборнів. Виник на місці старого мисливського замку, побудованого в першій половині XVIII ст. Під час поточних ремонтів дещо змінився архітектурно-планувальний вигляд пам’ятника. Палац розташований в центрі території санаторію «Карпати» площею близько 50 га і входить до його комплекс як головний корпус. Пам’ятник являє собою складний архітектурний об’єм, умовно складається з парадної частини, завершеною домінантною вежею з годинником (південне крило), господарської частини (північне крило) і об’єднує їх каплиці. Обидві частини палацу двоповерхові, башта з годинником – чотириповерхова. Східна частина має цокольний поверх, для спорудження якого використаний камінь з найближчих каменоломень. А починалося все з простого дерев’яного будиночка, побудованого в 1840 році в урочищі Берегвар, який входив у володіння графів Шенборнів.  Власники цих місць дуже сильно любили полювання, частенько навідувалися сюди зі своїми гостями. От і було вирішено побудувати тут мисливський будиночок, якому надалі судилося перетворитися в одну з архітектурних перлин Закарпаття.
У 1890 – 1895 роках графом Бухеймом Шенборном на місці дерев’яного будиночка був зведений замок.  Замок Шенборнів, як і багато європейських замки того часу, мав так звану астрономічну структуру. У ньому кількість вікон – 365 – відповідає кількості днів у році, 52 кімнати відповідають кількості тижнів, а 12 входів – кількості місяців. Замок побудований з цегли і покритий фігурною черепицею. В архітектурному відношенні замок близький за типом французьким ренесансним замках часів знаменитих «мушкетерів». Пишномовність 4 різних за формами веж і ренесансних фронтонів, різномасштабність дахів та їх конструкцій – все це сприяє тому, що кам’яна маса втрачає свою вагу, як би виростає зі свого природного п’єдесталу, схилу гори. Тому замок не є чужим у природному своєму оточенні.
Внутрішнє оздоблення теж вражає своєю красою: розкішні каміни, дерев’яні сходи, геральдичні леви. Вікна каплиці, розташованої на другому поверсі замку, прикрашені дивовижними вітражами – герби з коронами та хрестами. Двері під’їздів та вікна над ними прикрашені вітражами на біблейські теми. Замок розташований у центрі чудового англійського парку, який займає 19 га. Місце для спорудження замку було вибране настільки вдало, що навколишній ландшафт при влаштуванні замкового парку не потрібно було міняти. У парку зібрано декоративні дерева не тільки з Підкарпатської Русі, а й з багатьох країн світу.
Тут росте більше 40 видів рослин, серед яких самшит, катальпа, канадська ялина, японська вишня, рожевий бук та маса інших ботанічних перлин.  Планування парку виконана дуже вдало, розташування дерев гармонійне, кожна група дерев на тлі сусідніх ще сильніше демонструє свою красу і більш чітко підкреслює принади сусідньої групи.
У парку розташований ставок, обриси якого в точності повторюють кордони імперії Габсбургів (Австро-Угорщини). В саду також знаходиться «Джерело молодості і краси» з цілющою водою. Парк у замку Шенборна Слава про красу цього замку розносилася далеко за межі Закарпаття.
У 1938-1939 році замком зацікавлених вався навіть такий «цінитель мистецтв», як рейхсмаршал люфтваффе Герман Герінг. Представниками Герінга велися переговори з власницею замку графинею Шенборн-Бухгайм про його придбання, а також з урядом Карпатської України в особі Августина Волошина, однак у продажі замку було відмовлено.
З 1946 року на території замкового комплексу розпочав свою роботу санаторій «Карпати».
Він розрахований на 650 місць, має три спальних корпуси, один з яких – в замку, водолікарню з ванним відділом і закритим плавальним басейном, концертний зал, дендрарій з джерелом «Краси». Санаторій спеціалізується на лікуванні хворих з патологією серцево-судинної і нервової систем.
Функціонує реабілітаційне відділення для постінфарктних хворих. Свого часу тут відпочивав відомий американський художник Рокуелл Кент. Нині у замковому палаці «Берегвар» розміщений відомий санаторій «Карпати».

zamok-zakarpatja.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Палац Телекі у селі Довге

У центрі села Довге, на Іршавщині, стоїть дворянська садиба замкового типу, яку побудував на початку XVIII ст. новий володар села – угорський граф Телекі. Садиба побудована у стилі бароко. Хоча замковий палац майже повністю зберігся, на жаль він знаходиться у поганому стані. Архітектурний комплекс палацу-фортеці створювався протягом кількох десятиліть. Житлові приміщення палацу в стилі бароко були побудовані у 1712-1722-х рр. Будівля палацу має план правильного прямокутника, і примикає до північно-західної захисної стіни. Основний корпус одноповерховий, садибного типу, прямокутний в плані, перекритий чотирисхилим дахом з заломом. Головний фасад прикрашено ризалітом і пілястрами, великі прямокутні вікна обрамлені лиштвою. Під палацом збереглися залишки давнішої споруди – можливо, шляхетського будинку 15 ст. В середині 18 ст. садибу оточили міцні фортечні мури з наріжними восьмикутними баштами, що утворюють квадрат 65х65м. Згодом було зведено оборонну стіну з бійницями, а також господарську будівлю, яка приєднується до північно-східної оборонної стіни.

В 1774 р. було закінчено будівництво в’їзної вежі з шатроподібною маківкою. Найбільший інтерес ця ж башта викликає ще й тим, що прямо над нею зберігся викарбуваний під час будівництва замку герб самого села, який також містився у гербівнику міст і містечок Угорщини 1880 року. Оскільки навколо села завжди росли багаті дичиною ліси, і європейська королівська знать полюбляла навідуватися сюди на полювання – за межами фортеці були побудовані конюшні, де гості палацу залишали своїх коней на нічліг. Сучасного вигляду палац набув у 1798р, коли були завершені всі будівельні роботи.На подвір’ї зберігся невеликий парк, де можна побачити липу, якій більше 600 років, що має обхват 6 метрів, а висоту – 25 м. Довжанський палац-фортеця є єдиним у Європі зразком сільської садибної архітектури середньовіччя, але, на жаль, нині комплекс знаходиться у жалюгідному стані, а на його території з 1954 р. діє туберкульозна лікарня.

 

dovge_small.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

Sign in to follow this  

  • Recently Browsing   0 members

    No registered users viewing this page.

×